Французькі учені знайшли вулкан, виверження якого стало найпотужнішим за сім тисяч років і "охолодило" планету в 13 столітті, йдеться в статті, опублікованій в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences. Виверження 1257 або 1258 року за викидами сірки в стратосферу було у вісім разів сильніше за виверження Кракатау (1883) і удвічі – виверження Тамбора (1815), що викликало глобальні кліматичні аномалії. Виверження 13 століття також вплинуло на клімат: у хроніках йдеться про холодне літо з постійними дощами, повенями і неврожаєм. Більше 30 років учені не знали, який вулкан винен в "охолоджуванні" планети, але вважали, що це можуть бути мексиканський Ель-Чичон або Кілотоа в Еквадорських Андах. Автори дослідження – Франк Лавінь (Franck Lavigne) з Паризького університету (Франція) і його колеги вперше визначили, коли і де сталося виверження. Вони не розглядали Ель-Чичон і Кілотоа як "претендентів": раніше за допомогою методу радіовуглецевого датування, що визначає вік біологічних решток, вже довели, що хімічний склад скельних порід не відповідає вмісту сірки в крижаних кернах того часу, на відміну від часток вулканічного скла, виявлених в Індонезії на острові Ломбок. Лавінь і його колеги вивчили індонезійські документи, датовані серединою 13 століття. У "літописі" Babad Lombok, написаному на пальмовому листі старояванською мовою, вони знайшли записи про виверження вулкану Самалас, що знаходився поряд з горою Ріджані, що існує зараз: у них йшлося про викиди вулканічного попелу і потік вулканічних порід, а також про утворення в кратері вулкана озера Сегара Анак шириною в 6,5 кілометра і 800 метрів завглибшки. Учені за допомогою комп'ютерної моделі з'ясували, що стовп лави досягав 43 кілометрів у висоту над рівнем моря, а об'єм викидів попелу (у перерахунку на щільну породу) склав не менше 40 кубічних кілометрів. Також вони уточнили дату виверження: воно сталося з травня по жовтень 1257 року.
за матеріалами: РИА "Новости"
|