Корупція - не злочин?
Коли ми чуємо словосполучення "корупція у вищій освіті", то найчастіше уявляємо собі викладача, який вимагає в нещасного студента гроші за залік або іспит. Це погано, але нікого в нас цим не здивуєш.
Нещодавно відбулася міжнародна конференція, присвячена проблемам корупції у вищій освіті "Від нової академічної культури до громадянського суспільства, вільного від корупції", і, як виявилося, про хронічну хворобу вищої освіти - корупцію - ми маємо далеко не повне уявлення.
Перш ніж лікувати хворобу, треба правильно її діагностувати. Тобто розуміти, що таке корупція в освіті. Якщо хтось думає, що це тільки гроші в конверті, він глибоко помиляється. Саме аналізу корупційних практик і було присвячено одну з панельних дискусій конференції.
Професор Юрій Рашкевич, доктор технічних наук, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв'язків НУ "Львівська політехніка", наголосив, що розуміння поняття "корупція" в єдиному просторі вищої освіти Європи і в Україні різне.
Корупція - це "діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання їх повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг" (Закон України "Про боротьбу з корупцією", 1995 р.). Європейці дивляться на питання глибше й ширше: зловживання службовим становищем задля особистої вигоди, що негативно впливає на доступ до освіти, якість та рівність у вищій освіті, система неформальних відносин, створена з метою регулювання несанкціонованого доступу до матеріальних і нематеріальних активів шляхом зловживання громадською або корпоративною довірою, використання публічних ресурсів для приватного збагачення.
Відповідно й перелік можливих корупційних дій у Європі та в Україні дуже відрізняється. Разом із уже звичним нам хабарництвом європейці вважають корупцією також підміну, фальсифікацію і шахрайство, недотримання правил, спотворення інформації, крадіжки (з ВНЗ і ВНЗ), порушення професійної етики (сексуальні домагання тощо), порушення контрактних зобов'язань, необґрунтовані витрати (причиною може бути й безгосподарність). Потрапили до цього переліку і геть безневинні, як на наш український погляд, дії: кумівство, фаворитизм, блат, особливе ставлення.
Цікаво, що проявом корупції у цивілізованих країнах вважається також списування і плагіат. Більше того, саме ці явища є основною турботою, "корупційними пріоритетами" в США і Західній Європі. "Нам би їхні проблеми!" - подумає кожен, хто стикався з корупцією у вітчизняній вищій школі. І матиме рацію. Навіть якщо взяти лише один аспект прояву корупції - хабарництво, поширеність його в нашій вищій школі вражає.
Завідувачка відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України Олена Злобіна повідомила, що згідно з результатами всеукраїнського репрезентативного опитування студентів, проведеного в 2011 році фондом "Демократичні ініціативи" разом з Ukrainian Sociology Service, 33,2% опитаних безпосередньо стикалися з корупцією у ВНЗ, 29,1 чули про неї від тих, хто відчув її на собі, і лише 37,7% не мають такого досвіду.
Звичайно, проблема корумпованості вищої освіти з'явилася не сьогодні. Володимир Кіпень, голова Донецького інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, наводить дані опитування студентів дев'яти державних ВНЗ Дніпропетровська, Донецька, Харкова, Сімферополя (1996 рік) та викладачів двадцяти п'яти ВНЗ України (2001 рік). За цими даними, особисто стикалися з поборами 28% студентів, знали про факти хабарництва - 55%.
За кількісними показниками ситуації 1996-го, 2001-го і 2011 років схожі. Але акценти істотно змінилися. Якщо в дослідженні донецьких соціологів основним проявом корупції вважалося хабарництво при вступі (майже дві третини опитаних викладачів ВНЗ), то сьогодні корупція у ВНЗ більшою мірою пов'язана із самим навчальним процесом: при складаннi залiкiв та іспитів з нею стикалися 74,6% респондентів, при захистi дипломних робіт - 23,3, щоб уникнути відрахування з ВНЗ - 22,9, при вирiшеннi питань про вiдтермiнуваня сесiї, дострокового її складання, дозвіл на перездачу предмета - 11,5%. "Ідеться насамперед про те, що із запровадженням системи незалежного тестування радикально зменшилася частка корупційних практик, пов'язаних зі вступом до вищого навчального закладу", - підсумовує Олена Злобіна.
Дослідження фонду "Демократичні ініціативи" розвіяли низку міфів про корупцію у вищій освіті. Виявляється, частка тих, хто безпосередньо стикався з корупцією, практично не залежить ані від форми власності ВНЗ (у державних (комунальних) - 32,8% студентів, у приватних - 35,5), ані від форми навчання (на бюджеті - 31,1% , на контракті - 34,6), ані від форми освіти (на стаціонарі - 32,9%, на заочному відділенні - 34,1).
Разом із тим аналіз результатів дослідження виявив низку тенденцій. Кількість студентів, які особисто стикалися з проявами корупції (брали участь або знають про такі факти), зростає з кожним наступним роком навчання. Якщо на першому курсі це 61,4%, то на четвертому - 71,8.
Студенти, які не збираються працювати за спеціальністю, задіяні у корупційних практиках частіше, ніж ті, хто налаштований працювати за фахом (41,4% проти 33,8). Що вища успішність студента, то його участь у корупційних практиках менша (серед тих, чий середній бал "задовільно", частки тих, хто не стикався і стикався з корупцією однакові (по 34%), серед відмінників це співвідношення 43,2% проти 28,4).
Існує певний зв'язок між інтенсивністю участі в корупційних практиках та місцем розташування ВНЗ (периферійний чи центральний). У великих містах (від 100 тис. до 500 тис. населення) кількість студентів, які не стикалися із проявами корупції, становить 45,5%. Натомість у невеликих містах (від 50 тис. до 100 тис. населення) - 31,1%.
Дослідження виявило також неочікуваний зв'язок між професійною спеціалізацією та мірою участі студента в корупційних діях. З'ясувалося, що найменше залучені до корупційних практик студенти суспільно-гуманітарного профілю (не мали досвіду корупції 45,6% опитаних, стикалися із цим особисто 25,4). А найбільше тих, хто особисто стикався з корупцією у ВНЗ, виявлено серед майбутніх юристів (не мали досвіду корупції лише 29,3%, стикалися особисто - 39,1). "Очевидно, що ця ситуація спричинена не стільки об'єктивними труднощами в навчанні (оскільки юристи фактично також є студентами суспільно-гуманітарного профілю), скільки цінністю самого отримуваного диплома. Виявилося, що студенти юридичного профілю істотно виділяються поміж інших своєю налаштованістю на подальшу роботу саме за отриманим фахом, а отже, готові за необхідності додатково сплачувати за отримання потрібних оцінок. Таких, що брали участь у корупційних практиках саме із цією метою, серед юристів виявилося 66,3%, а серед студентів суспільно-гуманітарного профілю лише 44,9", - розповідає Олена Злобіна.
Отже ті, хто вивчає та викладає право, є рекордсменами корупційних практик. То чи можна сподіватися, що злочинний характер корупції розуміє широкий загал?
Як показують опитування фонду "Демократичні ініціативи", лише третина молодих людей розцінює корупцію як злочин. А більшість студентів - байдужі до проявів корупції (третина сприймає її як один із можливих способів розв'язання існуючих проблем, а кожен п'ятий узагалі вважає, що це норма сучасного суспільного життя).
Приблизно такою самою була ситуація і десять-п'ятнадцять років тому. За даними донецьких соціологів, лише 20% опитаних безкомпромісно засудили корупцію як неприйнятне для системи вищої освіти явище. А 6% навіть вважали, що хабарництво буває вельми корисним.
"Такий розподіл суджень навряд чи може бути основою для оптимістичних очікувань стосовно масового ополчення академічної спільноти ВНЗ - як студентів, так і викладачів - проти корупції та хабарництва в сучасній системі вищої освіти, - зауважує Володимир Кіпень. - Тривалість і розповсюдженість ненормативних стосунків свідчить про неефективність зусиль з їх подолання, що їх робили в останні десятиріччя. На порядку денному перед громадянським суспільством і здоровою частиною академічного середовища залишається питання вироблення ефективної стратегії боротьби".
Натомість Тарас Фініков, президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики, вважає, що такої стратегії в нашій державі немає. Свідченням цього є звіт Мін'юсту "Про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції у 2011 році", виданий у квітні 2012-го. "У звіті йдеться про корупцію доволі комплексно, - каже Т.Фініков, - оскільки використовуються дані соціологічних досліджень. Але якщо ми проаналізуємо площину висновків і якихось конкретних дій, ми побачимо доволі бідний зміст цього документа".
Аналогічна ситуація складається і на інших рівнях боротьби з корупцією - міністерства, регіональних обласних органів влади, правоохоронних органів, ВНЗ.
Дії Міносвіти, на думку експерта, мають характер імітації, симуляції боротьби з корупцією, бо "ніколи не існувало стратегічної програми дій, а окремі накази цього відомства є лише переліком порушень".
Це ж стосується і регіональних органів влади. Найбільше, що зроблено для подолання корупції на цьому рівні, - відкрито телефонні лінії довіри, які допомагають оперативно реагувати на прояви хабарництва. "Єдину спробу більш-менш комплексного підходу було зроблено в 2007 році в Чернівцях. Там місцеві органи влади провели серйозну конференцію і схвалили план дій на наступні два роки. Із запланованого було реалізовано приблизно 30%", - розповідає Т.Фініков.
Маємо безліч інформації про окремі випадки протидії хабарництву правоохоронних органів. "Але цікаво, що такі випадки завжди стосуються нижчих рівнів менеджменту та працівників ВНЗ, - аналізує ситуацію експерт. - За останні кілька років був лише один чи два випадки, коли в поле зору правоохоронців потрапили ректори. Говорити ж про те, що хтось у міністерстві або в обласному управлінні освіти був схоплений за руку, взагалі не доводиться. В Україні існує чимало навчальних закладів, які мають усталену репутацію глибоко корумпованих. І саме із цих ВНЗ ніколи нікого не спіймали. І це симптоматично".
Скептично оцінює Тарас Фініков і дієвість антикорупційних заходів у ВНЗ: "Різноманітні наради, агітація, рекомендації для керівників… Усе це має формальний характер. А зворотного зв'язку і якоїсь реакції адміністрації та менеджменту навіть на дуже дикі випадки ми не бачимо. Тому що корупційна система є серйозною можливістю підтримки цього менеджменту фінансово".
Основними ж гравцями на полі боротьби з корупцією експерт вважає громадські організації та органи студентського самоврядування.
"Критично важливо застосовувати одночасно антикорупційні заходи на різних рівнях - політичному, правовому, інституційному, управлінському, економічному, освітянському", - акцентує Юрій Рашкевич. На його думку, корисним у антикорупційній практиці був би європейський досвід побудови "доброчесного трикутника": нормативно-правове забезпечення процесу навчання - підвищення професійного рівня керівництва та інституційного забезпечення управління - суспільна мобілізація, забезпечення доступу до інформації.
На конференції були присутні представники польських університетів та громадських організацій. І саме досвідом країни, що одужує від корупції, цікавилися українські експерти.
Ярослав Дрозд, генеральний консул Республіки Польща у Львові, наголосив, що вищий навчальний заклад повинен бути джерелом стандартів для суспільства: "Це наш останній шанс. Навчання в університеті мають супроводжувати моральні та етичні стандарти".
Анджей Тимовскі, директор міжнародних програм Американської ради наукових товариств та гостьовий професор Варшавського університету, сказав: "Існує прірва між світом права та повсякденним життям. Як зблизити ці два світи - тема, над якою варто подискутувати. Я почув багато пропозицій, як діяти: законодавство повинно бути більш послідовним, державна влада, міністерства, адміністрація ВНЗ має активніше переслідувати корупцію. Це правда. Але я хотів звернути увагу на саму організацію університетського середовища в цій справі. Коли ми говоримо про цінності громадянського суспільства, ми повинні почати формувати це суспільство в університетському середовищі".
І зародки такого середовища в Україні є. Володимир Кіпень зауважує: "Де-факто в академічному середовищі нині співіснують дві академічні культури. Першу можна визначити як нормативну, базовану на традиційних високих університетських цінностях. Другу - як мутацію з ненормативними викривленими ціннісними установками".
Зрозуміло, що саме перша культура є нашим шансом на успіх. "Академічна культура (етика) - не є просто розкішшю, якоюсь надбудовою, додатком, який може бути, а може не бути, - наголошує перший проректор Українського католицького університету Тарас Добко. - Вона може працювати і працює для того, щоб досягати властивих для місії університету цілей".
Але перспективи і проблеми розвитку такої культури - тема окремої розмови.
Оксана Онищенко | http://dt.ua/
|
| Категорія: Корисна | Додав: Muhaulyk (01 Грудня 2012) |
| Переглядів: 449 | Рейтинг: 5.0/1 |
|
Меню сайту
Статистика
Онлайн всього: 140 Гостей: 140 Користувачів: 0
|